УВАГА! НЕ ПРОПУСТІТЬ! ЧЕРГОВА ПОРЦІЯ СВІЖЕНЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ!

четвер, 26 квітня 2018 р.

ЧОРНОБИЛЬ БЕЗ ВІЗ

26 квітня 1986 року о 1-23-44 за київським часом сталася найбільша техногенна аварія в історії людства - з різницею у дві секунди відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, в результаті яких сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед, ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС створена 30-кілометрова зона відчуження, яка протягом тривалого часу  була повністю закритою. Проте сьогодні вона стала унікальним заповідником минулого. 
Журнал Forbes визнав зону навколо ЧАЕС одним із «супер-екстравагантних туристичних місць, де можна і відпочити, і побачити те, чого більше немає ніде у світі».


Євген Павельчук, Київ, організатор поїздок до Чорнобильської зони від «СТуК» :
Це вражаюче – побувати в житлових будинках, де раніше жили люди, відвідати школу, де життя зупинилося під час уроку, лікарню, де на своїх місцях залишилися книги реєстрації хворих і медичне обладнання. Дивують також соми, що плавають в каналі навколо ЧАЕС, мають довжину більше 2 метрів і можуть з легкістю проковтнути півбуханки хліба. А ще рівень радіації у 100 метрах від станції приблизно такий же, як у центрі Києва. Екскурсоводи, які раніше жили у Прип’яті, а зараз проводять екскурсії і водять людей пустими квартирами, намагаються не показувати своїх емоцій. Проте помітно, що аварія, яка сталася більше  30 років тому, повністю змінила життя тисяч людей. У такі моменти починаєш більше цінувати рідний дім.
Досвідчений сталкер Влад, організатор неофіційних прогулянок у "зону відчуження":
Природа там цвіте буйними барвами. Це щось приголомшливе і неймовірне, я більше ніде такого не бачив. Щодня зустрічаєш щось новеньке. Дикі кабани, лосі, олені, козулі, бобри, качки, черепахи, лисиці і коні Пржевальського - все це трапляється на кожному кроці і у величезних кількостях. Флора теж лізе звідусіль. Ці місця остаточно відвоювала у людей природа.
Вадим Клівинський, сталкер, Київ, 28 років:
Я був у зоні багато разів. У перший раз поїхав туди в жовтні 2013 року, офіційно, з екскурсією. Але екскурсоводи зовсім мало показують. Наприклад, у Прип'яті можна погуляти всього дві або дві з половиною години, не можна заходити в покинуті будинки. Мені так не подобається, тому в лютому 2014 року я почав їздити в зону сам, нелегально. До Чорнобиля я теж любив ходити по покинутих домівках і підземеллях.  А в 2012 році натрапив на блог одного хлопця, який розповідав про свої нелегальні походи в зону. Я загорівся і почав шукати інформацію. Цілий рік читав форуми і тільки потім вперше пішов. Мені зовсім не було страшно. Коли йшов з групою, нам пояснили, що будуть водити тільки по незараженим місцях. Коли зібрався йти нелегально, купив дозиметр. У інтернеті познайомився з хлопцем з Вінниці, і ми вирішили йти разом. Він приїхав до мене додому, і ми складали маршрут. Найважче було знайти місце "заходу" в зону. Ми знали, що в популярних місцях сидять міліцейські засідки, а де знаходяться непопулярні – було незрозуміло. Довго шукали місце, але в підсумку знайшли. Перший похід тривав три дні. Це був лютий, а у нас - ні спорядження, ні горілки, ні спальників. Йшли зі звичайними рюкзаками. Дорогою палили вогнища, ночували на горищах покинутих будинків, загорнувшись у ковдри. Було холодно.
Того разу ми не дійшли до Прип'яті. Дійшли тільки до "Дуги" (радіолокаційна станція, яка могла відслідковувати пуск балістичних ракет, - "Апостроф"). Коли йшли селами, було сумно. Неможливо не представляти, як люди в поспіху залишали ці будинки і вже ніколи в них не повернулися. Нічого незрозумілого я в зоні не бачив. Але часто траплялися тварини, яких не зустрінеш в звичайному житті. Пам'ятаю, у першому ж поході ми вночі в поле нарвалися на кабанів. Вони почали хрюкати, тікали від нас, а ми від них. Тоді було страшно. Іншого разу нас оточили вовки, довелося розпалювати велике багаття. Якось за Прип'яттю ми майже впритул зустрілися з вовком. Він дивився на нас секунд десять, а потім втік. Ще зустрічали лосів, оленів, єнотів, борсуків. Один раз цілий табун коней Пржевальського не давав всю ніч відійти від поваленого дерева. Ми боялися, що вони нас затопчуть, і до світанку стояли на місці.
Я не ходжу до сіл, де живуть самосели, тому ніколи з ними не зустрічався. Але часто бачив металістів, які нелегально пиляють в золі метал. Про них розповідають жахи, але мені вони нічого поганого не зробили. Навпаки, радили, куди краще не висовуватися, щоб не попастися патрулю. Поліція ловила мене вісім разів. Нічого страшного в цьому немає. Стандартна процедура – огляд речей, перевірка документів за базою, оформлення протоколу. Потім відвозять або на автостанцію, або на КПП. У середньому мій похід в зону триває п'ять-шість днів. Найдовший був 12 днів. Ми гуляли Прип'яттю, ходили через залізничний міст на лівий берег, дивилися там села, побували на звалищі техніки в Буряковці. Три чи чотири дні тоді була погана погода – дощ і град, і ми майже не виходили з квартири в Прип'яті.
У місті у нас є кілька "своїх" квартир. Там чисто, ми їх повністю обставили. Принесли меблі з інших квартир – ліжка, шафи, тумбочки. За межами Прип'яті спимо, в основному, на горищах будинків у селах. На перших поверхах ночувати небезпечно: знайомих, які так робили, якось намагалася атакувати рись. Прямо в будинок встрибнула.
Коли йдеш з людиною в зону, потрібно пам'ятати, що вона може проявити себе не так, як зазвичай. Ви постійно ховаєтеся від патрулів, зустрічаєте диких тварин, несете важкі рюкзаки, багато ходите. Загалом, живете в постійному стресі і втомі. У таких умовах характер проявляється по повній. Я знаю зону вздовж і впоперек, але мене все одно тягне назад. Ніби і був в кожному її куточку, а все одно хочеться поїхати знову. Це відбувається з усіма, хто там був. Чому – пояснити складно. Крім Чорнобиля, є багато занедбаних місць, де мені хотілося б побувати. Наприклад, Орбіта – недобудоване місто атомників під Черкасами. Там усього сім будинків та один магазин. Одеські катакомби. Але не та частина, яку водять екскурсії. Мені цікаві закриті місця.
Валерій Антонов, сталкер, Миколаїв, 39 років:
Зона зацікавила мене ще у дитинстві. Добре пам'ятаю, як вперше почув про Чорнобиль. Тоді сталася аварія, і по телевізору показували евакуацію і ліквідацію. Вже тоді я зрозумів, що обов'язково поїду до Прип'яті.
Я був у зоні раз десять, але мені не набридає. Вожу туди екскурсії, але грошей на Чорнобилі не заробляю. Усе, що платять люди, йде на паливо та оформлення документів. Часто я теж фінансово беру участь в поїздці, на рівних з групою. Ми, до речі, їздимо в зону легально і на машинах, а не пішки. Але ходимо не тільки по тих місцях, у яких бувають офіційні екскурсії.
Коли приїхав у зону вперше, було відчуття, що я повернувся додому. Не можу навіть пояснити, чому так. Коли йдеш зоною, здається, що відкриваються двері в дитинство, хоча в дитинстві, звичайно, нічого подібного не було. Напевно, це щось з минулих життів або позамежного. Туди постійно тягне. Чорнобиль – місце, у якому людський вплив обмежений. Так, там є персонал зони та енергоблоку, але в цілому людей мало. І всі, починаючи від природи і закінчуючи будівлями, говорить про те, що людина там непотрібна. Зона самодостатня, і коли я приїжджаю туди, здається, що приїхав в гості до старого друга. У зоні відбувається багато незрозумілих речей. Пам'ятаю, якось залишився один, без групи, і спустився до підземної стоянки. Я опинився у місці, що нагадує каньйон. Це складно пояснити, але я явно відчував, що за мною хтось уважно спостерігає. У зоні неможливо два рази пройти по одному і тому ж місцю. Якось ми з групою піднімалися на дах 16-поверхівки. Дорогою назад я йшов останнім і раптом помітив на підлозі стару листівку. Я впевнений, що по дорозі нагору її не було. І хлопці її не бачили. Я підняв листівку і подарував її людині, яка раніше жила у цьому будинку.
Якось повз нас з групою пройшла зграя вовків – голів десять, напевно. Між нами було не більше 50 метрів. Ні до, ні після в цьому місці ми жодного разу не бачили тварин, хоча, судячи з усього, вовки там живуть. Хіба це не дивно?
Якби я міг, жив би не в Миколаєві, а в зоні. Так, там майже немає людей, але навіщо мені люди? У Миколаєві їх багато, але іноді ти відчуваєш себе більш самотнім, ніж у зоні.
Моє улюблене місце – річковий вокзал. З нього відкривається гарний вид на затоку Прип'яті, там тихо і спокійно, немає вітру. Мені дуже подобається там бувати.
Олексій Черонко, сталкер,  Білорусь, 24 роки:
У дитинстві я дивився одне старе відео, у якому показували графіті в Прип'яті. Мені дуже сподобався трек з ролика. Це була група Portished, я слухаю її досі.
Відео мене зачепило, але цілі їхати в Чорнобиль після нього не було. А потім я почав цікавитися цією темою все сильніше. Дивився документальні фільми, читав книги, створив "ВКонтакте" групу, присвячену Чорнобилю. Коли вона стала однією з найбільших в соцмережі, я зрозумів, що просто зобов'язаний з'їздити в зону.
Як зараз пам'ятаю момент, коли побачив четвертий енергоблок і саркофаг. Це неймовірні споруди, та коли ти їх бачиш, відчуваєш тільки одне – захоплення. Коли люди дізнаються, що я був у Чорнобилі, найчастіше питають, чи сподобалася мені Прип'ять. Але я досі не можу відповісти на це питання, не можу підібрати слів. У Прип'яті дуже своєрідно, і коли я гуляв там, думав про людей, яким довелося все це пережити. Там дуже самотньо і красиво. Я відразу знав, що ще повернуся. Є багато версій, чому на ЧАЕС сталася аварія. У мене, звичайно, теж є своя. Думаю, у всьому винні конструктори і будівельники. Станцію будували в дуже короткі терміни і іноді використовували не ті матеріали, які планувалося. Це моя думка.

P.S. Якщо ви збираєтесь відвідати чорнобильську зону самостійно, то зазделегідь, добре опрацюйте картографічні матеріали. Розробіть детальний маршрут й передбачте на ньому місця «аварійного виходу». Аварійний вихід – це місця де ви зможете вийти на контакт з персоналом чорнобильської зони відчуження та отримати допомогу в ситуації, коли уже буде не до конспірації. 
Місця аварійного виходу:
Центр зони відчуження – місто Чорнобиль, пгт. Поліське, ДСП ЧАЕС, Вільча;
Бази служб та підприємств з цілодобовим перебуванням персоналу – бази лісників (Паришів, Опачичі, Луб’янка), КПП (Лельов, Паришів, Прип’ять, Бенівка), ж/д станція «Янів».
Села с самоселами – Теремці, Ладижичі, Паришів, Іл’їнці, Діброва, Луб’янка, Опачичі, Куповате.
Пожежні пости лісників – вишки (Корогод та Черевач).