НОВИЙ РІК. ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ
З-поміж багатьох сучасних свят Новий рік є найулюбленішим.
Можливо, тому що обіцяє зустріч із чимось таємничим, дає надію, що прийдешній
час буде кращим, ніж минулий. У світогляді наших предків Новий рік, як межа, що
відокремлює старе від нового, вмираюче від ще ненародженого, вважався
своєрідним порталом у майбутнє. Новий рік наші предки зустрічали у гарно прибраній оселі, з
ялинкою чи дідухом в залежності від статків господарів. Новий час, що мав
наступити після свята, творився за участі самих людей, адже від їх поведінки у
минулому році залежала доля майбутнього. До свята готували не лише страви та
напої, але й душу та тіло – молитвою та сорокаденним постом. Вечір напередодні
Нового року мав назву «щедрий», «багатий». М’ясо і ковбаси, холодець і
тушкована капуста, печеня, смажена риба, налисники – чого тільки не було на
святковому столі. Обов’язково у цей вечір крім куті готували пироги. Господар
дому ховався за мискою з пирогами і бажав, щоб і наступного року родина мала
таку саму гору пирогів.
Православна церква шанує у передвечір Нового року святу
Меланію Римлянку, а 1 січня за старим стилем – пам’ять святого Василія
Великого. За іменами святих ці дні отримали назву «Маланки» та «Василя». На
Бойківщині до свята навіть випікали спеціальні хліби – «Василі». Повсюди в
Україні побутував звичай вітати тезок святого.
Джерело: Приходченко, Катерина. Березень - весняний Новий рік за народним календарем // Я вивчаю українську. - 2011. - № 3 (березень). - С. 28-30.