ЛЕГЕНДА ПРО КУТЮ
На початку світу, коли Адам і Єва з'їли зрадливий фрукт,
вони відчули в своїй душі великий неспокій. Кинулись до ніг Господа та вперше в
житті гірко заплакали. А Господь Бог промовив до них :
"Встаньте, запізніле ваше каяття! За те, що ви вчинили, тепер мусите покутувати й очиститися від зла, яке вам учинив сатана. Тоді ви ввійдете до раю й будете зі мною. Це я вам обіцяю, а тому, що ви є слабі створіння, то жде вас дуже важке життя, але я ваш Отець і хочу вам допомогти в цій трудній мандрівці.
Оце я вам даю три мішечки, в яких є пожива для душі і тіла. У першому є віра, у другому - надія, а в третьому - любов. Два перші будеш нести ти, Адаме, а третій візьме Єва".
У першому були зеренця пшениці. І Господь каже:
"Цю пшеницю ти посій і вона буде поживою твоєю і твого насліддя. Вона скріплюватиме тебе вірою, щоб я вас не залишив".
У другому мішечку був мак:
"Цей мак, - продовжував Господь, - служитиме мастю для твого хліба та збуджуватиме в вас надію, що моєму милосерд. немає кінця. Це так, як з гарним і ніжним квітом маку. Коли він не знидіє передчасно, то видасть зерно. Так і є й з надією".
Тоді розв'язала третій мішечок Єва, а там був мед.
"Цей мед, - говорив Творець, - збирає бджілка, моя невсипуща робітниця. Вона буде осолоджувати хліб, який доведеться вам з трудом добувати. Цей мед пригадуватиме вам любов, яка ущасливлює душу й поведе вас до мене.
Я пошлю вам Спасителя, щоб це вам пригадав і поміг знайти шлях, що веде до мене. Тоді в день його уродин сягнете по ці мішечки, щоб приготувати страву, яка пригадає ваммої сьогоднішні слова".
Тисячі, тисячі років проминуло з того часу. Дари, що їх
отримала людина від свого Господа Бога, вона зужила для користі свого тіла, а
дари, що поклав Бог у серце людині, - віру, надію й любов - загубились. Про це
подбав сатана, і люди почали сходити на манівці. Це бачив Господь і послав їм
Спасителя. У вбогій стаєнці Віфлеєму народилося дитятко, яке мало пригадати
людям, де і як шукати скарби душі.
Щороку з тих трьох дарів український народ готує готує
страву, котру звуть кутею. Навіть у найбіднішій українській родині на Святвечір
перед Різдвом , і перед Водохрещем не обходиться без куті, бо ж вона є
учасницею цього великого свята. Після Святвечора кутю, ще залишають на ніч на
столі до наступного дня для душ покійників роду цього. А ще кутю підкидали
ложкою до стелі, щоб в цій родині і добро родилось, і щасливо жилось, і гарно
веселилось.
Мицик В. Каша - мати наша : етнолог. нариси / Мицик, Вадим Федорович. - К. : Україна, 2002. - 190 с.
Космеда, Тетяна. Українські Святки -
кутя та колядки // Я вивчаю українську. - 2011. - № 1 (січень). - С. 18-27.
Терещенко, Ірина. Велична святість
Коляди : з джерела народного // Дитячий садок (Шкільний світ). - 2013. - № 1 (січень). -
С. 12-14. - Бібліогр.: с. 14.
Тудорковецька, Ярина. 6000-літня кутя.
Тяглість нашої самобутності // Березіль. - 2010. - № 1-2. - С. 189-191.
Ярмусь, Галина. Несу злато, щоб увесь рік ми жили багато! : різдвяне свято // Шкільний світ. - 2010. - № 41. - С. 17-20.