УВАГА! НЕ ПРОПУСТІТЬ! ЧЕРГОВА ПОРЦІЯ СВІЖЕНЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ!

пʼятниця, 5 січня 2018 р.

РІЗДВО ХРИСТОВЕ. ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ




Перед Різдвом Христовим зустрічають Святий Вечір. Усі чекають, коли зійде вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо - народження Сина Божого. Та ось зоря зійшла і почалося святкування. Різдво - найрадісніша подія для всього народу. За народною традицією вважається: хто до цього дня прийшов очищений - у того добро в цей день примножиться. А хто має гріхи - той може оновитися разом із появою на небі першої Віфлеємської зірки.

Марії скоро й народити час,
Лиш про дитятко помисли та мрії…
Та треба в путь збиратися Марії,
Бо вийшов імператорський указ
Про перепис населення. І слід
Відзначитись в краю, звідкіль твій рід.
То що ж робити? Вирушили в путь
Із Йосифом, до Віфлієма йдуть.
Прийшли вони до міста, а народу
Прибулого й без них багацько є.
Все зайнято, і на ночівлю згоду
Ніхто їм, бідолашним, не дає.
Коли вони доволі наблукались
І на притулок не було надій,
Заночували у печері тій,
Де від негоди пастухи ховались.
Там і народила гожого
Марія Сина Божого.
Сповила дитятко, поклала у ясла,
А над полем нічним стало ясно-ясно:
То ангел до пастухів спустився
І розповів їм, що Ісус народився,
А звістку цю він приніс не здалля,
Бо в печері їхній Боже те немовля.
Пастухи подалися туди чимдуж —
Біля ясел стояли завмерши…
І яким блаженством було для душ,
Що вітають Марію першими,
Що першими Ангелові слова
Переказують їй, а у небі сплива
Зірка дуже яскрава… І зіроньки сходження
Сповіщає усім про Ісуса народження.
Прийшли після служби додому під ранок —
То хай іще буде пісний сніданок.
А як відпочинете, то вже слід
Влаштувати справжній святковий обід.
На столі хай буде палітра уся —
І гуска, і курка, і порося…
Святкувала душа — хай тішиться плоть.
Їжте вволю — народився Господь!














За матеріалами книжки: Вадим Бойко, Анастасия Стельмах. "Свята українського народу". Видавництво "Діса-Плюс", 2010, стор. 20 - 21.


Різдво Христове - одне з найбільших релігійних свят. З ним пов’язують народження Ісуса Христа. Як стверджує християнське вчення, діва Марія народила сина і сповила його в яслах. Від того і червоний кут, в якому тримають кубельце з кутею та узваром, в народі ще називають «яслами». Власне, кутя з узваром є своєрідною ознакою смерті Христа, тому на поминках обов’язково готують цю страву, і її ще називають «четвертою страшною кутею». З початком Різдва вже можна було вживати скоромину. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м’ясних страв. Адже було за правило приходити один до одного в гості. Щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів. Особливо це стосувалося жінок. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, за примітивши «небажаних гостей», замикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.
Відтак пополудні літні люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього святвечора). На Поділлі робили це лише другого дня свят. Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, міхоношу, «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом’яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема супроводжували ватага циган, лікар, єврей, смерть з косою тощо.
Проте обов’язковим атрибутом мала бути рухома звізда, яку постійно носив ватага («береза»).Заходячи на подвір’я, колядники просили дозволу і, коли господар зголошувався, починали забавну виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти. Зичили їм щастя і здоров’я. Якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них рости великі коноплі, «ненароком» обливали міхоношу водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.
У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були чисто молодіжні розваги. А тому, якщо на них приходив хтось з чоловіків, то над таким вчиняли різноманітні глузди й виганяли, бо, за повір’ям, Мати Божа народила сина без чоловіка. В селах, як правило, організовували кілька колядницьких ватаг, і між ними нерідко спалахували сутички чи своєрідні змагання. Але саме ці дійства створювали неповторний колорит і особливу святковість.
















За матеріалами: Скуратівський В.Т. "Місяцелік". Київ, видавництво "Мистецтво", 1993, стор. 175 - 176.


ЩО Ж ТАКЕ КОЛЯДА?
 Слово «коляда» походить від назви Нового Року у римлян — calendae januariae. Доказом цього може бути хоч би те, що ця назва зустрічається в багатьох (але не в усіх) народів, що в свій час зазнали на собі впливу стародавнього Риму. Наприклад: у французів — chalendes, у румунів — colinda, у чехів, сербів та словаків — koleda, у словінців — kolednica або coleda у поляків — kolęda, у росіян — коледа або коляда, а у нас, українців — коляда.
Але, крім цього, є ще й інші джерела, що кидають світло на походження цього слова. Першим з таких джерел є слов’янська мітологія. Справа в тому, що існує кілька вказівок на Коляду, як на поганського бога.
Інокентій Ґізель (Ґізель Інокентій, укр. історик, народ. в Прусії, учився в Києві і Львові, чернець і професор київської академії, 1646-56 ігумен братського Микольського манастиря  і  ректор  академії,  від  1656  перечерський  архимандрит.  Помер в 1684-му році. Див. Укр З. Е., т. І, стор. 343.) у своєму творі «Синопсисъ, или краткое собраніе  отъ  разныхъ  лђтописцевъ»  пише  таке:  «Коляда  шестый идолъ, богъ праздничный, ему же праздникъ велій мєсяцъ Декемврій въ 21 день составляху».
У Минеї (Четії-Минеї в 1689-1709 рр. опрацював і видав Дмитро Туптало або Данило Тупталенко (1651-1709), укр. церковний діяч, письменник і проповідник, син київського сотника Сави Туптала. Укр. З. Е., т. І, стор. 1106.) Дмитра Туптала, в житті св. кн. Володимира теж згадуються Коляда, як поганський бог зимових свят.
Московський історик Карамзін пише, що 24-го грудня руські язичники (погани) славили Коляду, як бога «торжестві, и мира».
Польський мовознавець Лінде в своєму словнику пише, що Коляда — це «ім’я київського божка, який вважався богом свята, як Янус (Я н у с  (Janus), староіталійський бог бігу сонця й року, взагалі всякого входу й переходу (janua — двері, ворота), зображуваний із подвійним обличчям; укр.) у римлян; в Києві його святкували 24-го грудня з весело-
щами та розмовами, з чого є ще сліди в іграх, танцях, піснях».
 В одному з додатків до «Судебника» від 24-го грудня 1636 року забороняється сходитись на «мирскіе игрища». Мета заборони: «Коледы бы и Овсеня... не кликали».
В  околицях  Москви,  в  навечір’я  Різдва  Христового  кликали «Коледу и Усень».
Снєгірьов пише, що в москалів коляда — це день перед Різдвом Христовим. Тоді вони возили на санях «дівку» в білій сорочці поверх одягу і співали:
 Уродилась коляда
Накануні Рождества...
 Християнство, як відомо, прийшло на Московщину пізніше, ніж на Україну, а тому поганські звичаї там трималися довше і міцніше, Нам здасться, що дівка в білій сорочці на санях є ніщо інше, як залишок якогось поганського звичаю, що в нас на Україні вже забувся, а на Московщині тримається, можливо, ще й досі.
І нарешті, в Густинському літописі, крім богів, описаних Нестором (близько 980-го року літописець Нестор пише таке: «и нача кннжити Володимеръ въ Кіевђ и постави кумиры на холму внђ двора теремнаго: Перуна древяна, а главу его сребрену, а усъ златъ, и Хърса, Дажьбога, и Стрибога, и Симарьгла, и Мокошь. Жряху имъ, наричюще я богы привожаху сыны свои и дъщери, и жряху бђсомъ, оскверняху землю теребами своими, и осквернися кровъми земля Руска и холмъ оть». В житті св. Володимира, що написав чернець Яків (XI в.). під заголовком «Память и похвала Владиміру» (по списку XVI в.) читаємо таке: «Поганъскыя богы пачежъ и бђсы, Перуна и Хорса и ины многы попра, и съ круши идолы и отверже всю безбожную лесть». Як бачимо, Нестор про Коляду не згадує, але чернець Яків, в ХІ-му віці, пишучи про поганських богів, каже, що крім Перуна і Хорса були ще й «ины многы» — багато інших. Отже, міг бути й Коляда), згадується ще кілька богів, імена яких ми зустрічаємо в польських літописців: Позвід (Похвіст), Ладо, а також Купала і Коляда, що являють собою вже пізніше уособлення двох великих всенародніх свят — літнього і зимового. Імена Купала і Коляди продовжують і нині жити в устах народу5.
Отже є підстави думати, що наша коляда походить від назви поганського бога зимових свят — Коляди.
У нас, в Україні, слово коляда має аж три значення, а саме:
Коляда — це Різдвяні свята: «Будьте здорові з колядою!»
Коляда — це пісня, яка співається під час Різдвяних свят: «Пустіть його до хати, він вам буде коляду співати!»
Коляда — це винагорода за величальну пісню: «Он і пан іде, коляду несе: коробка вівса, зверху ковбаса!»















Воропай О. Звичаї нашого народу : етнографічний нарис / О. Воропай. – К. : Оберіг, 1993. – 590 с.