ЛАУРЕАТИ "ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ" 2018
— Вона народилася
в Донецьку в російськомовній родині. Українську вперше почула 6-річною, після
переїзду сім'ї до Вишгорода на Київщині. Відтоді вважала її рідною. Батько Емми
був хіміком. На початку війни його розстріляли працівники НКВС. 1943-го сім'я
Андієвської разом із відступаючими з Києва нацистами емігрувала до Німеччини.
Першу збірку поетеса видала 1951-го в Мюнхені. Вона потрапила в руки професора
й літературознавця Володимира Державіна (1947–1951 років викладав в
Українському вільному університеті в Мюнхені. — ГПУ). Прочитавши вірші, сказав:
"Тепер можу помирати спокійно, коли в України є така поетеса".
— Емма Андієвська
малює картини, пише казки й романи. Але найбільш промовистими є її вірші, —
говорить літературознавець 42-річний Ростислав Семків. — Її поезія має
відточений стиль. Створює образи, які можна тлумачити по-різному. Через це
недосвідченим читачам вірші Андієвської сприймати важко. Конкурентами на
отримання премії були поети Сергій Татчин, Віктор Терен, прозаїк Володимир
Рафєєнко. Всі вони — автори хороших текстів, але не дотягують до вагової
категорії Емми Андієвської.
У категорії
"Публіцистика" переміг історик 60-річний Сергій Плохій із книжкою
"Брама Європи".
— Ця книжка —
науково-популярна. Написана живою мовою. Простими словами пояснює історію
України — від скіфських воєн і до сьогодення, — продовжує Семків. — Доносить
історичну правду не стільки для українців, скільки назовні. Плохій очолює
Український науковий інститут у Гарвардському університеті, США. Спочатку видав
"Браму Європи" англійською. Її обговорювали в пресі й університетах
США, Великої Британії, Австралії.
Шевченківську
премію у галузі візуального мистецтва присудили художнику 59-річному Павлові
Макову. Навесні 2013-го
створив 12 малюнків у техніці офорту. Зобразив плани ділянок із дачного
містечка поблизу Харкова. На картинах є будинки, паркани, металеві контейнери,
але майже немає людей.
— Припускаю, що
ми справді можемо втратити цю землю у буквальному сенсі слова, — каже Маков. —
Цей дачний кооператив розташований за 15–20 кілометрів від кордону з Росією.
Відчув, що земля йде з-під ніг, коли вибрали президентом Віктора Януковича.
Зрозумів: Україна перетворюється на чорну діру. Звідси й назва —
"Втрачений рай".
Церемонія нагородження лауреатів Шевченківської премії відбудеться 9 березня. Розмір грошової нагороди для переможців щороку визначає президент України. Торік вона становила 240 тис. грн.
У номінації
"Кіномистецтво" відзначили продюсера й режисера 47-річного Володимира
Тихого. Він зняв цикл
документальних фільмів про Революцію гідності — "Бранці", "Зима,
що нас змінила", "Сильніше, ніж зброя", "Небо падає, або
Три місяці з життя Устима Голоднюка".
— Тихому та його
команді вдалося зібрати величезний масив унікальних історичних кадрів, — каже
режисер 56-річний Андрій Дончик. — Наприклад, зафільмували, як медики
намагалися врятувати від смерті героя Небесної сотні Сергія Нігояна. Не кинули
знімати, навіть коли на Майдані почали стріляти. Якось одному з операторів
кулею поцілили в руку. Він продовжував працювати, доки йому робили перев'язку.
Ці фільми є своєрідним літописом, яким користуватимуться багато поколінь. Крім Володимира
Тихого, Шевченківську премію отримають оператори його документальних фільмів
Ярослав Пілунський, Сергій Стеценко і Юрій Грузинів.
20 років писала
хорову симфонію "Світлі піснеспіви" київська композиторка Вікторія
Польова, 55 років. За цей твір цьогоріч стала лауреатом Шевченківської премії у
номінації "Музичне мистецтво"."
— У
симфонії відчувається глибина, життєвий досвід, — каже музикознавець Любов
Морозова, 35 років. — За основу твору Вікторія Польова взяла церковні молитви.
Однак симфонія "Світлі піснеспіви" не є релігійною, має універсальний
характер. Авторка показала світ, у якому проводить слухача від смерті до
воскресіння, від гніву, занепокоєння — до радості. Вона продовжує традиції
національної хорової школи — Дмитра Бортнянського, Артемія Веделя, Максима
Березовського.
