«Як умру, то і псевдонім розкриють, і біографію напишуть», - Панас Мирний

28 січня минає 100 років з дня смерті українського письменника і драматурга Панаса Мирного. Пропонуємо вашій увазі підбірку найцікавіших фактів про життя письменника.

 Став чиновником через примус батька

Батько Панаса Рудченка (справжнє ім’я письменника) був бухгалтером і вирішив, що всі чотири сина повинні стати чиновниками, а дочка обов’язково має вийти заміж за клерка. “Держслужба – це вірний шматок хліба!” – вважав Яків Григорович Рудченко.
Уже в 14 років Афанасій пішов працювати писарем в суд, потім став помічником бухгалтера. Рутинна робота йому не подобалася. Ще більше хлопця пригнічувала поведінку товаришів по службі поза роботою, які любили грати в карти за чаркою горілки. Тому він перетворився на відлюдника і все більше часу просиджував за книгами. У Гадячі він здружився з дітьми Драгоманових і отримав доступ до великої бібліотеки цієї сім’ї. Саме Михайло Драгоманов в 1877 році надрукував одну з книг Афанасія Рудченка “Лихі люди” в Женеві, адже в Україні його рукописи були під забороною.
Переїхавши в Полтаву, Рудченко без проблем отримав роботу в казенній палаті, де працював на різних посадах і дослужився до дійсного статського радника. Дуже не любив це місце. Але працював швидко, всі потрібні довідки видавав людям за один день. А ночами творив.

 Багато творів залишив недописаними через брак часу

Багато творів Рудченка так і залишилися недописаними, оскільки весь час забирала робота чиновника, і на літературу його майже не лишалося. Перші твори Рудченка під псевдонімом Панас Мирний видавалися у Львові. Ніхто навіть не здогадувався, хто такий цей Мирний.
Свої твори Панас Якович писав ночами. При чому, багато з них були записані в бухгалтерських книгах. Хоча і паперу він використовував чимало. До речі, в одному з музеїв зберігається спеціальний ніж для розрізання паперових аркушів, який використовував письменник.

 За життя не дав жодного інтерв’ю

Не любив слави. До того ж, писав забороненою українською мовою, та ще й про долю українського народу. Але Рудченко сам себе розсекретив. Це трапилося випадково. Коли на сцені полтавського театру поставили п’єсу “Лімерівна”, глядачі під овації почали вимагати “автора на сцену”. Панас Якович не стримався і вийшов. Він навіть нічого сказати не міг застиглій публіці. Близькі люди, співробітники, знайомі не могли повірити, що чиновник Рудченко і письменник Мирний – та сама особа.

Рукописи зберігав у скрині для сала

Жандарми неодноразово обшукували всіх відомих людей Полтави у пошуках рукописів таємничого Мирного. Навіть у Рудченка нічого не знайшли. Свої майбутні “Хіба ревуть воли …” він ховав у скрині, де зазвичай сало зберігають або інші продукти.

 Головну героїню роману “Повія” списав з дівчат, яких кохав

У юності Панас Мирний кохав кількох дівчат-наймичок. Одна не зрозуміла його духовних поривань. Інша — проміняла його на солдата-москаля. Роман “Повія” Панас Мирний почав писати у 32 роки. Описав долю сільської дівчини, яка через бідність після смерті батька та матері змушена була працювати в наймах у місті, а згодом стала повією. Зрештою хвора на сифіліс дівчина замерзає у рідному селі під батьківською оселею. Головна героїня “Повії” – збірний образ дівчат, яких кохав автор роману.

Одружився в 40 років

Своє справжнє взаємне кохання – Олександру Шейдеман – Панас Мирний зустрів у 40 років у Полтаві. Познайомилося майбутнє подружжя Рудченків на суботніх літературних вечорах у полтавського етнографа Віктора Василенка. 26-річна Олександра Шейдеман була капітанською донькою та генеральською сестрою. Вона закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат та Харківське музичне училище, була начитаною, знала кілька іноземних мов.
На момент зустрічі з Панасом Яковичем, Олександра Михайлівна не збиралася надовго залишатися в Полтаві, бо мала багатого нареченого лікаря в Петербурзі. Сорокарічного Панаса Яковича Олександра зачарувала не тільки через свою молодість та глибокі блакитні очі, а й через знання літератури та музики. Крім того, на чоловіка вплинуло й те, що майбутня обраниця жила не за батьківські кошти, а сама заробляла на життя, викладаючи музику в Полтавському інституті благородних дівчат. На той час серед панночок таке траплялося не часто. Мовчазний та замкнений з дитинства, Панас Рудченко пише їй сповнені ніжності листи. Називає її Шурочкою, доброю, святою, голубкою.

– Дорогая моя Шурочка! Целую, тебя крошку мою, ненаглядную мою, – пише закоханий Панас у листах до нареченої. – Целую тебя, моя добрая, изящная, святая! Голубушка! Будь для меня святою!

Олександра Шейдеман проміняла багатого нареченого петербуржця на полтавця Рудченка. У квітні 1889 року закохані одружилися. Весілля було скромним, святкували в Карлівці в домі нареченої. Батьки та рідні нареченого навіть не приїхали, лише надіслали листівки.
Олександра народила письменнику трьох синів – Віктора, Михайла та Леоніда.

 Втратив двох синів і внука на війнах

Сини Панаса Мирного багато читали, малювали, музикували.
Старший Віктор закінчив юридичний факультет Московського університету, середній Михайло – Катеринославський гірничий інститут, а молодший Леонід навчався у військовому училищі. Але свої корективи в долі молодих людей вносять війни – спочатку Перша світова, а потім і Громадянська. 1915 року в бою загинув старший син Віктор. Після цієї звістки письменник перестав показуватися на людях, заборонив себе фотографувати і купив землю біля могили Віктора. У 1919 на полі бою загинув молодший син Леонід. Єдиною втіхою письменника став довгоочікуваний спадкоємець – онук Юрій. Середній син Михайло став батьком ще в студентські роки. Тому Панас Якович вирішив самостійно зайнятися вихованням онука. Привіз новонародженого в Полтаву, сам хрестив і придумав ім’я. А синові писав дуже душевні листи про перші кроки Юрчика. Але юнак вирішив стати танкістом. Після нападу Німеччини на Радянський Союз кинув інститут і вступив до військового училища.
Останнє фото з фронту він надіслав батькові в 1942 році. Чи не дочекалися звісточки від Юрка ні мати, ні бабуся Шура. Жінки померли під час війни. Михайло Опанасович 30 років невпинно сподівався знайти хоча б могилу сина, але так і не зміг. Лише в 1977 році співробітникам музею Панаса Мирного вдалося дізнатися, що командир танка (63-й танкової бригади) лейтенант Юрій Рудченко загинув 6 листопада 1942 року в селі Гізель, недалеко від Владикавказа.

Відкритий сином Михайлом музей у Полтаві на сьогодні - єдиний в Україні. 

Тут зберігаються його картини, адже він чудово малював, фотографії, малюнки дочки його брата Івана Ольги. Перед будинком був відкритий пам'ятник Панасу Мирному - бронзовий бюст на гранітному постаменті. У меморіальному будинку сім кімнат, де представлено більше тисячі експонатів: документи, фотографії, книги, особисті речі. Площа садиби, де розташований музей, півтора гектара. Тут росте більше тисячі дерев і чагарників, навколо невеликого ставка розкинулись гілки плакучої верби. В кінці алеї шумлять листям трьохсотлітні дуби. Вони пам'ятають скромного і великого літератора.

Щорічно в Україні вручається премія імені Панаса Мирного,

 заснована Полтавською обласною радою для нагородження письменників, учених, працівників освіти і культури, журналістів, художників, майстрів народних ремесел, ділових людей, громадських і державних діячів за видатні успіхи в галузі літератури, літературознавства, публіцистики, театру, музики, живопису, народної творчості, архітектури, громадської діяльності.

Тернистий шлях письменника : до 165-річчя від дня народження Панаса Мирного (1849-1920)
// Календар знаменних і пам'ятних дат. - К., 2014. - № 2, 2014. - С. 74-84. - Бібліогр.: с. 80-84.
Джулай Дарія. Він почав з "України" / Джулай, Дарія // Літературна Україна. - 2014. - № 18-19. - 1-8 трав. - С. 2.
Шемчик Валентина. Львів Панаса Мирного. Народження письменника : 13 травня -165 років від дня народження класика української літератури Панаса Мирного / Шемчик, Валентина
// Літературна Україна. - 2014. - № 20. - 15 трав. - С. 11.