Зі святом, співочий народе!
Ще не вмерла України і Слава, і Воля – так звучать перші рядки тексту, який утвердили.
Історія гімну бере початок у 1862 році, коли Павло Чубинський написав слова. 23-річний Павло Чубинський – знатна фігура серед київської богеми. У свої 23 він вже доктор правничих (юридичних) наук, журналіст, автор публікацій у модному та прогресивному журналі «Основа». На дворі вже пізня осінь, прохолодно й мрячно. Але у квартирі на вулиці Великій Васильківській 122 (сьогодні – 106), гаряче. Там відбувається палка вечірка – з вином, сигаретами, дівчатами. Веселі сербські студенти, що завітали на гостини до молодого Павла Чубинського починають заспівувати патріотичну пісню, в якій мовляться такі рядки «срце бије и крв лије за своју слободу». Зачувши ці слова, молодий Павло хапає олівець та папір і біжить до своєї кімнати. За пів-години він вийде звідти…і в його руках буде майбутній гімн України…
Версія, що Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна» на вечірці із Сербами – не єдина. Історики говорять, що на Чубинському також сподобалася пісня Єще Польска нє зґінела. Між іншим, польські студенти теж були на тій тусівці.
Як би там не було, це вірш дуже швидко – без інтернету, гаджетів, смартфонів набув такої популярності, що чутки про нього докотилися до російської поліції. Павло Чубинський був покараний – його відправили на проживання в Архангельську губернію.
Та можливо це було несправедливо по відношенню до Павла, бо за іншою версією – текст віршу писався не ним одним. Микола Вербицький, Тадей Рильський та Пауль Свенціцький.
Перша офіційна публікація вірша Павла Чубинського з’явилася у львівському журналі «Мета» у 1863 році , в номері 4. І виглядала вона так:
Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнеться доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття й ми: У своїй сторонці.
Душу, тіло ми положимъ: За свою свободу: И покажемъ, що ми браття: Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ: И Тарас Трясило: Кличуть насъ изъ-за могилъ: На святеє діло.
Изгадаймо славну смерть: Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ: Своєго юнацтва.
Душу, тіло ми пложимъ: За свою свободу: И покажемъ, що ми браття: Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Ой Богдане, Богдане: Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Украіну: Москалям поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни: Вірними синами!
Душу, тіло ми пложимъ: За свою свободу: И покажемъ, що ми браття: Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наші браття Славяне: Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми: По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
Душу, тіло ми пложимъ: За свою свободу: И покажемъ, що ми браття: Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз громадських активістів та культурних діячів й менеджерів. Довгий час вважалося, що текст «Ще не вмерла Україна» написав Тарас Шевченко. Бо якраз у журналі «Мета», після віршу «Ще не вмерла..» йшли вірші Шевченка, і всі думали, що «Ще не вмерла» – теж вірш Кобзаря. Пізніше виявилося, що автор – Чубинський. Цим вірше захоплювалися діячі культури. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршом написав музику до нього. На гітарі. І саме ця музику була затверджена Президією Верховної Ради України 15 січня 1992 року, як музична редакцію Державного гімну України.
Та вперше ці твори почали використовуватись як державний гімн у 1917 році.
У 1939 році вірш «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.
У часи Радянського Союзу, гімн «Ще не вмерла Україна», як слова до гімну УРСР заборонили. Кремлівське керівництво вважало, що Україна – держава, яка входить до складу СРСР, що вона там «між рівними – рівна, між вільними – вільна» та обов’язково повинна згадуватися комуністична партія, яка веде Україну до «світлого майбутнього».
Автором радянського гімну для УРСР став Павло Тичина з віршом «Живи, Україно, прекрасна і сильна», який існував у 1949-1991 роках.
Джерело
