Улюблені тварини відомих письменників

Щороку 30 листопада у багатьох країнах відзначається Всесвітній день тварин (World Day Pets). Ідея про його заснування  була озвучена на Міжнародному конгресі прибічників руху в захист природи, що проходив у Флоренції в 1931 році. Метою свята виховання у людей почуття відповідальності за все живе на планеті, у тому числі і за домашніх тварин. Не дивно, що девізом цього Дня стали слова Маленького принца з твору Антуана де Сент-Екзюпері: 

"Ти назавжди у відповіді за тих, кого приручив".

 У багатьох письменників були домашні улюбленці, часто творці називали їх своїми співавторами. Раніше ми писали про муркотливих компаньйонів відомих письменників. Сьогоднішня добірка про інших героїв свята.

ЧАРЛЬЗ ДІККЕН

Хоча англійського письменника Чарльза Діккенса зараховують до визначних прозаїків-реалістів, він дуже любив романтичні символи, таємниці і знаки. Це вплинуло не лише на його твори, а й на вибір домашніх тварин. Сучасники згадували, що Діккенс всюди з’являвся з улюбленим компаньйоном – вороном на ім’я Гріп. Гріп вмів розмовляти, однак насправді це був не один, а три різні ворони з однаковим іменем. Саме Гріп став прототипом однойменного птаха у романі «Барнабі Радж», а в передмові автор розповів про свого улюбленця докладніше. Коли молодий журналіст Едгар Аллан По писав відгук на «Барнабі Радж» для газети «Saturday Evening Post», він зацікавився символічністю образу лиховісного птаха. Так з’явився відомий містичний вірш По «The Raven». Сьогодні опудало ворона Діккенса можна побачити на третьому поверсі центральної бібліотеки Філадельфії (США) у відділі рідкісних книг.

БЕАТРІС ПОТТЕР

Англійська дитяча письменниця та ілюстратор, яка подарувала світу Кролика Пітера, серед усіх можливих тварин обрала… мишей. Холоднокровна британська леді тримала кожну мишу у клітці до певного часу, а саме, до моменту малювання наступної ілюстрації до книжки. Пані Поттер годувала їх, давала імена, навіть бавилася з тваринками, але потім… розчленовувала, аби краще зобразити мишей на своїх ілюстраціях. Ось чому малюнки письменниці такі реалістичні та яскраві

ІВАН ФРАНКО

Діти Франка, троє синів – Андрій, Петро і Тарас, а також дочка Ганна, були дуже збитошні. Вони завжди голосно бавилися, постійно вигадували якісь нові каверзи. Наприклад, поливали перехожих водою з балкона або гатили цвяхи в дошки. До цього всього гармидеру додайте справжній зоопарк, який панував в оселі Франків. Іван Якович працював, а в оселі товклося восьмеро дітей. Десь з-під дивана вилазила черепаха, хатою ходив бузько зі зламаним крилом, а долівкою плигали жаби, яких хлопчаки спіймали для того, щоб нагодувати бузька. А в кутках іще й морські свинки хрумали капусту. І в цьому всьому Франко, тримаючи дітей на руках, навіть якось умудрявся писати свої геніальні твори. Сам письменник дуже любив тварин. У підвалі свого особняка на вул. Понінського Франко тримав кроликів, любив собак, яких у нього було кілька. Франкові собаки манерами не вирізнялися і любили гавкати тоді, коли їм заманеться. Відомий сусід Франка, Михайло Грушевський, неодноразово скаржився письменнику на його невихованих домашніх улюбленців, які не давали ночами поважному професору ані спати, ані працювати. Часто, як згадує донька поета, їхня оселя нагадувала «звірячу клініку» з покаліченими тваринами, яких Франки підбирали на вулиці і лікували вдома.

ДАНТЕ ГАБРІЕЛЬ РОСЕТТІ

Англійський поет і художник-прерафаеліт Данте Габріель Росетті вдома мав справжній зоопарк. Однак перлиною цього зоопарку і улюбленцем Росетті був вомбат Топ. Чекаючи на прибуття тварини морем, Росетті писав: «Чи може бути мир на землі, поки я не отримаю свого вомбата?».

Вомбата Росетті, як і ворона Діккенса, увічнили у літературному творі: деякі критики вважають, що саме Топ є прототипом Соні з книги «Аліса в країні чудес» Льюїса Керрола.

АНТОН ЧЕХОВ

Російський письменник Антон Чехов приязно ставився до всіх собак – як домашніх, так і бездомних. Сучасники згадують, що Чехов, мешкаючи у Ялті, підгодовував половину бездомних собак міста, а двох навіть тримав у себе вдома – Тузика і Каштана. Однак найбільше Чехову подобалися такси, оскільки у них «лапи криві, тіла довгі, але розум надзвичайний». Такси Бром і Хіна постійно мешкали у садибі Меліхово, причому господар називав своїх собак завжди повними іменами – Бромом Ісаєвичем і Хіною Марківною. У листах Чехов згадує, що такси раділи його поверненню у маєток.

 ШАРЛЬ БОДЛЕР

Французький символіст Шарль Бодлер, який мав імідж похмурого й епатажного поета, вирішив, що найкраща домашня тварина – це тарантул. Свого тарантула Бодлер тримав у банці на підвіконні, аби той міг бачити вулицю. Якщо знати про це, рядки «і павуки, бридкі та волохаті, протягнуть аж у мозок ниточки» з Бодлерового вірша «Сплін» звучатимуть по-новому.

ФЛАННЕРІ О’КОННОР

Американська письменниця Фланнері О’Коннор, авторка книги «Мудра кров», тримала у своєму заміському будинку не банальних котів чи собак, а… павичів. Сучасники згадують, що у садибі письменниці в Мілледжвілле вільно гуляли близько ста павичів. О’Коннор любила цих птахів не лише за красу, а й за те, що горді створіння відкривають її не кожному, про що вона писала так: «Коли павич повертається спиною, глядач, як правило, починає ходити навколо нього, щоб побачити птаха спереду; але павич продовжуватиме повертатися, аби його не побачили. Насправді треба стояти на місці і чекати, поки павич сам не вирішить себе вам показати. Тоді ви побачите зелено-бронзові арки навколо нього, що нагадують плеяду сонячних ореолів. У цю мить більшість людей не можуть вимовити ані слова». Ці прекрасні істоти з’являються на сторінках її творів як символ іншого світу: «Павич стояв нерухомо, ніби неземне видіння, що зійшло до них з променистих висот», «На хвості нестерпним блиском яскріли планети, і з кожної дивилося обведене зеленим обідцем око на тлі яскравого сонця. Воно переливалося всіма відтінками: від золотисто-зеленого до рожево-оранжевого», – писала О’Коннор в одному з оповідань. У кожен лист, який вона надсилала, «королева південної готики» вкладала перо павича як символ своєї дружби. Своєму кумиру, поетові Роберту Лоуеллу, Фланнері надіслала у подарунок перо півтора метра завдовжки. За спогадами сучасників, Лоуелл подивився на нього і похмуро сказав: «Це саме те, чого мені не вистачало в житті».

КАРЛ СЕНДБЕРГ

Американський поет-модерніст Карл Сендберг вирішив, що найкраща домашня тварина – це не кіт, собака чи навіть павич, а коза нубійської породи. Вдвох з дружиною Ліліаною-Паулою вони тримали кіз на своїй заміській фермі в Арканзасі. Зараз нікого не здивуєш наявністю кіз на фермі, однак для Сендбергів вони були не худобою, а домашніми тваринами. Карл знав кожну козу на ім’я і навіть отримав кваліфікацію професійного дояра, аби його тваринам не було боляче віддавати молоко. Дружина письменника згадувала, що Карл пишався нагородою за найкраще молоко в окрузі не менше, ніж Пулітцерівською премією.