Паска, баба чи бабка: як називали і в чому пекли великодню випічку наші прапрабабці
Паска, баба чи бабка?
Не в усіх регіонах України паску називали паскою. Як нагадала Вікторія Куцурук, заступниця генерального директора з науково-фондової роботи НЦНК «Музей Івана Гончара», слово «пасха», «паска» має юдейське походження, яке витіснило традиційну назву великоднього хліба – «баба», «бабка». Ці слова в деяких місцевостях і родинах досі поруч зі словом «паска».
«Бабка» має слов’янське походження і пов’язане з язичницькою традицією вшанування сонця та предків. Наприклад, наприкінці ХІХ століття на Східній Галичині великодня «баба» відрізнялася від паски тим, що при її приготуванні у тісто «дають більше яєць». Про це йдеться в описах Володимира Гнатюка «Народня пожива і спосіб її приправи в східній Галичині», Материяли до українськоруської етнольоґії.
Печу, печу бабку
В описі «Народна пожива в Скалатськім повіті» Павла Коненка (Материяли до українськоруської етнольоґії») «бабаку» замішували так само як і паску, тільки в неї додавали шафрану, в деякі додавали імбир, в деякі додавали родзинки, більше жовтків, щоб вона була жовтою.
«На Лемківщині, наприклад, випікали два різновиди пасок: одну випікали з житнього чи пшеничного борошна, а іншу – з білого борошна, яку називали «бабка». Позаяк, в деяких книгах дослідники, які займалися дослідженнями української традиційної кухні, зафіксували також означення «баба», «бабка» й для інших страв української кухні», — коментує Вікторія Коваленко.
У деяких регіонах України паску називають колачі – круглий хліб з отвором посередині, короваї із зображенням хреста, сварги.
На фото зліва на право: 1-2) Пасківники. Автор невідомий. Опішня, Полтавщина. 1950–1960-ті роки. Глина, полива. 3) Пасківник. Автор Федір Пошивайло. Опішня, Полтавщина, 1920–1930-ті роки. Глина, полива, гончарний круг, римування. Збірка Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному
У чому пекли паску
Потреба у випіканні обрядового хліба до Великодня зумовила появу пасківників – одого із різновидів глиняного посуду. Його також називали пасочник, пасочниця, бабник, бабошник, бабниця, ставник, поставець, ставчик, ставець, тазик, стовбун, папушник, риночка, ринка – бачите, яке розмаїття назв!
Глиняний пасківник посів особливу роль у традиційній культурі українців кінця XIX – початку XX століття. Обрядовий контекст та призначення обумовили зовнішні візуальні характеристики українських пасківників – об’єм, форму, декор.
Пасківник (форма для тіста). Майстер невідомий. Поч. ХХ ст. Київська обл., м.Обухів Глина, полива, ангоби; гончарний круг. Збірка Гончара Івана Макаровича
Пасківник. Автор Федір Пошивайло. Опішня, Полтавщина, 1920–30-ті роки. Глина, полива, гончарний круг, ритування. Збірка Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному
Які бували пасківники
Форми пасківників залежали від практичного застосування та місцевих уподобань.
За словами Вікторії Коваленко, завідувачки сектору «Народний побут» в НЦНК «Музей Івана Гончара», пасківники бувають високі й вузькі, високі й широкі, низькі й вузькі, низькі й широкі. Залежно від кута нахилу стінок відносно дна могли бути майже прямі або розлогі. «Усталена форма пасківників – денце, розхилені стінки, вінця, переважно одне або два вуха», – уточнила пані Вікторія.
За об’ємом пасківники сягали від 1 до 6 літрів, заввишки могли бути великі – до 30 см, середні – до 20 см, малі – від 10 до 15 см.
Стінки гладкі або мають вертикальні, рідше скісні, вдавлені ззовні до середини жолобки, що розташовані з різною щільністю. Дно або гладке або з невисоким колоноподібним пустотілим виступом посередині. Поверхні стінок – гладкі або з вертикальними, рідше скісними, втиснутими ззовні до середини жолобками. Вінця – прямі або відігнуті назовні.
Ринки з вухами
Паски також могли випікати в ринках з вухом. Як розповіла Валентина Іванівна Кульбака, головна зберігачка фондів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, такі форми для великодньої випічки також є в музейній колекції. «Вони вкриті медовою поливою, фігурні, широкі й низенькі, мають висоту до 20 см, не більше. Також мають виступ посередині. Цей експонат у нашій збірці датується 30-ми роками. Подібні форми виготовляли на Західній Буковині. Вони мають назву «бабник», це регіональна назва», – додала Валентина Іванівна.
Бабник. Автор невідомий. Буковина. Глина, поливи, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування. Збірка Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.
Типовий бабник
Формою «бабники» нагадують вальцевидні горщики з більш або менш карбованою поверхнею. Вони завжди мають природний або чорний фон та вухо збоку.
Зафіксовано, що такі низькі конусоподібні бабники з хвилястими вінцями створювали гончарі в с. Селисько Львівської області.
«На Полтавщині розповсюджений звичайний циліндроподібний пасківник. Він може бути як з рівними боками, так і мати вдавлені смужки по всій довжині. Звичайно, пасківники мають різний літраж – від найменших півлітрових до досить великих. Можуть бути з вухом, можуть бути без. Якщо брати до уваги інші регіони, то пасківники могли бути широкими та значно нижчими. Були й пасківники й конусоподібні – знизу вузенькі, а до верху розширюються. Це все залежить від регіону», – розповідає Валентина Іванівна.
