Вірш_дня

До мене сьогодні приходив Святий Миколай. 

Приніс валер‘янки і пляшку міцного бурбону. 

А я заварила зелений жасминовий чай, 

щоб він зачекав поки буде відміна тривоги.

Спитав Миколай – чом у пізню годину не сплю?

Кажу – все чекаю, коли в небі скінчаться дрони.

- А мрієш про що?

- Про спокійну і мирну весну. Про небо, де сяють строкаті закохані зорі.

Зітхнув Миколай.

– А скажи, чи не страшно тобі?

– Звичайно – кажу – так буває, що ледве жеврію. 

– Я знаю, ви зможете цю пережити чуму. 

Та тількі тримай дуже міцно за крила надію. 

Я дуже б хотів заспокоїти кожного з вас. 

Посидіти поруч, до себе бодай пригорнути. 

Ви зараз вивчаєте світ наш без жодних прикрас, 

бо маєте нову свідомість всі разом здобути. 

Немає пояснень насиллю скалічених душ. 

Вони вже зробили жахливий шокуючий 

вибір. 

Ви ж знайте напевно – за кожного щиро  молюсь! 

І ваші молитви напам’ять читаю, як рідні. 

Святий Миколай пив зелений жасміновий чай. 

Я сіла до нього й плечем до плеча притулилась. 

Дивилися мовчки, як рветься вогнем небокрай 

і разом молились, щоб кляті тривоги скінчились…

         Катерина Флекман