Письменники фронтовики та їх книжки про війну

Про війну ніхто не може написати краще, ніж той, хто через неї пройшов. Інтерес до теми війни постійно зростає і сьогодні ніхто не залишається байдужим до трагічних сторінок нашої історії. Велику роль в правдивості опису подій воєнних років зіграло слово письменників і поетів того часу.  Саме вони - письменники та поети-фронтовики, провівши всю молодість на полях битв, донесли до сучасного покоління історію людських доль і вчинків людей, від яких іноді залежало життя. Літератори кривавого воєнного часу правдиво описали в своїх творах атмосферу фронту, партизанський рух, тяжкість походів і життя в тилу, міцну солдатську дружбу, відчайдушний героїзм, зраду і боягузливе дезертирство.

Пропонуємо згадати імена деяких письменників-фронтовиків. Та обов'язково перечитати улюблену прозу та поезію, присвячену темі війни.


Олесь Гончар (1918 - 1995)

У червні 1941 р в складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт, де був старшим сержантом, пізніше - старшиною мінометної роти. Попав у полон, звідки втік у 1943 році і повернувся захищати свою Батьківщину у складі Червоної Армії. Отримав два поранення, був нагороджений орденами «Слави» і «Червоної Зірки», трьома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва». Перемогу зустрів у Празі. 


Роман-трилогія «Прапороносці» — один з найкращих творів радянської літератури про Велику Вітчизняну війну, про героїзм, благородство та людяність радянських воїнів.

Читати онлайн

Війна — це тяжка праця, і роблять її прості солдати. Це вони йдуть в атаку під ураганним вогнем, це вони, місяцями сидячи в окопах, стримують ворога, це вони гинуть під кулями та бомбами. Колись, у той час, як омріяна Перемога вже була зовсім близько, Олесь Гончар поклявся: «Якщо тільки залишуся живим, я напишу про вас!». І письменник дотримався свого слова. Роман «Людина і зброя» — це вшанування пам’яті загиблих друзів, учорашніх школярів та молодих студентів, які пішли на війну, щоб захистити тих, хто залишився вдома...

Читати онлайн 


На фронті Олесь Гончар писав вірші, які публікувалисьу військовій пресі, а після війни – у журналі «Дніпро» та різних газетах. Пізніше ці вірші вийшли під загальним заголовком «Фронтові поезії».

Читати онлайн


Григорій Тютюнник (1920 - 1961)

Добровольцем пішов на фронт, був двічі поранений, двічі тікав з полону, брав участь в діях партизанських загонів на території Кіровоградської області і Чехословаччини. Через важкі поранення був комісований, у квітні 1945 року повернувся додому інвалідом війни 2-ї групи.  До кінця життя носив осколок біля серця.


Герої роману "Вир" мешканці села Троянівка — це і непокірний та розбишакуватий Тимко, і чиста в своєму коханні Орися, і красуня Юля, і хазяйновитий дід Йонька — мають своє уявлення про добро і зло... Коли починається Вітчизняна війна, кожен з них поводиться по-своєму, бо кожен має свою правду — хтось беззаперечно стає на бік радянської влади, хтось починає співпрацювати з німцями, а хтось не може зрозуміти, що робити далі 

Читати онлайн

                                                                         


Юрій Бондарєв (1924 - 2020)

 У 1942-1944 роках воював під Сталінградом, в Карпатах, брав участь у форсуванні Дніпра та визволенні Києва. Неодноразово отримував поранення. Двічі був нагороджений медаллю «За відвагу».


За твором Юрія Бондарева знято художній фільм  «Батальйони просять вогню»

Василь Биков (1924 – 2003)

Виходець з білоруської селянської родини, Василь Биков пішов на фронт у 18-річному віці і воював до Перемоги, пройшовши такі країни, як Румунія, Угорщина, Австрія. Був поранений двічі; після демобілізації жив в Білорусії, в місті Гродно. Головною темою його творів була ні сама війна, а можливості людського духу, який проявляється в таких важких умовах. Людина завжди повинна залишатися людиною і жити по совісті, тільки в такому випадку здатний вижити людський рід.

                                                               

Про воєнну зиму під Кіровоградом, про свій батальйон, оточений німцями в холодному кукурудзяному полі біля Северинки, про невидиму окові моральну «лінію фронту», що жорстоко розділяє людей, які воюють начебто по один бік, він написав у повісті «Мертвим не болить». Цей автобіографічний і трагічно-правдивий твір довгий час не знаходив відповідної оцінки – таке бачення війни не входило в ідеологічні й літературні рамки доби «розквіту соціалізму». Але письменник виконав свій громадянський обов’язок перед загиблими у тому великому бою під Северинкою, в тому числі перед лейтенантом Петром Миргородом, який, врятувавши життя Василю Бикову, навіки залишився в братській могилі. В українському перекладі повість з’явилася лише в 1990 році.

Анатолій Дімаров (1922 - 2014)

 воював з червня 1941 року, перший бій прийняв на Дністрі у міста Могилів-Подільський. У 1942-1943 роках був командиром партизанської групи в Ізюмському районі Харківської області. У роки війни отримав чотири поранення, нагороджений медаллю «За бойові заслуги». 


Володимир Сосюра  (1898-1965)

В. М. Сосюра народився на станції Дебальцеве (Донбас). Навчався у ремісницькому училищі, потім в сільськогосподарській школі. Працював на содовому заводі та в шахті. Брав участь у громадянській війні. По закінченні громадянської війни вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922—1923) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти (1923—1925). У роки Другої світової війни Володимир Сосюра працював військовим кореспондентом газети «За честь Батьківщини», перебував на Воронезькому та І Українському фронтах. Поет друкував свої твори у фронтових і армійських газетах. Після війни займався літературною діяльністю.


             


Популярні публікації