Письменники фронтовики та їх книжки про війну
Пропонуємо згадати імена деяких письменників-фронтовиків. Та обов'язково перечитати улюблену прозу та поезію, присвячену темі війни.
Олесь Гончар (1918 - 1995)
У червні 1941 р в складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт, де був старшим сержантом, пізніше - старшиною мінометної роти. Попав у полон, звідки втік у 1943 році і повернувся захищати свою Батьківщину у складі Червоної Армії. Отримав два поранення, був нагороджений орденами «Слави» і «Червоної Зірки», трьома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва». Перемогу зустрів у Празі.
Роман-трилогія «Прапороносці» — один з найкращих творів радянської літератури про Велику Вітчизняну війну, про героїзм, благородство та людяність радянських воїнів.
Війна — це тяжка праця, і роблять її прості солдати. Це вони йдуть в атаку під ураганним вогнем, це вони, місяцями сидячи в окопах, стримують ворога, це вони гинуть під кулями та бомбами. Колись, у той час, як омріяна Перемога вже була зовсім близько, Олесь Гончар поклявся: «Якщо тільки залишуся живим, я напишу про вас!». І письменник дотримався свого слова. Роман «Людина і зброя» — це вшанування пам’яті загиблих друзів, учорашніх школярів та молодих студентів, які пішли на війну, щоб захистити тих, хто залишився вдома...
На фронті Олесь Гончар писав вірші, які публікувалисьу військовій пресі, а після війни – у журналі «Дніпро» та різних газетах. Пізніше ці вірші вийшли під загальним заголовком «Фронтові поезії».
Григорій Тютюнник (1920 - 1961)
Добровольцем пішов на фронт, був двічі поранений, двічі тікав з полону, брав участь в діях партизанських загонів на території Кіровоградської області і Чехословаччини. Через важкі поранення був комісований, у квітні 1945 року повернувся додому інвалідом війни 2-ї групи. До кінця життя носив осколок біля серця.
Герої роману "Вир" мешканці села Троянівка — це і непокірний та розбишакуватий Тимко, і чиста в своєму коханні Орися, і красуня Юля, і хазяйновитий дід Йонька — мають своє уявлення про добро і зло... Коли починається Вітчизняна війна, кожен з них поводиться по-своєму, бо кожен має свою правду — хтось беззаперечно стає на бік радянської влади, хтось починає співпрацювати з німцями, а хтось не може зрозуміти, що робити далі
Юрій Бондарєв (1924 - 2020)
У 1942-1944 роках воював під Сталінградом, в Карпатах, брав участь у форсуванні Дніпра та визволенні Києва. Неодноразово отримував поранення. Двічі був нагороджений медаллю «За відвагу».
За твором Юрія Бондарева знято художній фільм «Батальйони просять вогню»
Василь Биков (1924 – 2003)
Виходець з білоруської селянської родини, Василь Биков пішов на фронт у 18-річному віці і воював до Перемоги, пройшовши такі країни, як Румунія, Угорщина, Австрія. Був поранений двічі; після демобілізації жив в Білорусії, в місті Гродно. Головною темою його творів була ні сама війна, а можливості людського духу, який проявляється в таких важких умовах. Людина завжди повинна залишатися людиною і жити по совісті, тільки в такому випадку здатний вижити людський рід.
Про воєнну зиму під Кіровоградом, про свій батальйон, оточений німцями в холодному кукурудзяному полі біля Северинки, про невидиму окові моральну «лінію фронту», що жорстоко розділяє людей, які воюють начебто по один бік, він написав у повісті «Мертвим не болить». Цей автобіографічний і трагічно-правдивий твір довгий час не знаходив відповідної оцінки – таке бачення війни не входило в ідеологічні й літературні рамки доби «розквіту соціалізму». Але письменник виконав свій громадянський обов’язок перед загиблими у тому великому бою під Северинкою, в тому числі перед лейтенантом Петром Миргородом, який, врятувавши життя Василю Бикову, навіки залишився в братській могилі. В українському перекладі повість з’явилася лише в 1990 році.
Анатолій Дімаров (1922 - 2014)
воював з червня 1941 року, перший бій прийняв на Дністрі у міста Могилів-Подільський. У 1942-1943 роках був командиром партизанської групи в Ізюмському районі Харківської області. У роки війни отримав чотири поранення, нагороджений медаллю «За бойові заслуги».
Володимир Сосюра (1898-1965)
В. М. Сосюра народився на станції Дебальцеве (Донбас). Навчався у ремісницькому училищі, потім в сільськогосподарській школі. Працював на содовому заводі та в шахті. Брав участь у громадянській війні. По закінченні громадянської війни вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922—1923) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти (1923—1925). У роки Другої світової війни Володимир Сосюра працював військовим кореспондентом газети «За честь Батьківщини», перебував на Воронезькому та І Українському фронтах. Поет друкував свої твори у фронтових і армійських газетах. Після війни займався літературною діяльністю.