7 грудня - ДЕНЬ ДОЛІ
За правіруваннями українців, кожна людина під час народження отримує в дар від Творця добру долю або лиху (недолю). У народних оповідках добра доля - завжди весела, чепурна, метка, роботяща чи то панна, чи парубійко. Недоля ж — велике ледащо, немите й нечесане, погано вбране, мотузком підперезане, яке без пуття охає та нарікає, прикульгує на обидві ноги і спирається на кривульку. Улюблене заняття лихої долі — спати від ранку до світанку, байдикувати, скиглити й жаліти себе. Багато існує цікавих казок-легенд про добру та лиху долю чи недолю. Вашій увазі оповідка, записана П.Чубинським на початку ХХ століття біля Канева:
«Посперечалися якось дві жінки — одна вродлива з лиця, друга – незугарна, але добра. Негарна розсердилась і каже до красуні:
— Хоч я і погана, зате моя доля хороша, а ти ось гарна, а зате твоя доля погана!
Умовились вони перевірити. Зварила кожна своїй долі борщ і кашу, прийшли опівночі на перехресну дорогу. «Погана» перша вийшла наперед, розв’язала свої горщики, зверху поклала чисту ложку, відійшла трохи від хреста і каже:
— Доле, доле, йди до мене вечеряти!
Сказала вона раз, сказала і вдруге. За третім разом — приходить панич, та такий же хороший, такий гарний, що й надивитися на нього не можна. Взяв він ложку, попробував спершу борщу, а далі каші. Поклав ложку зверху, загорнув у рушник гроші і не знати де подівся... Погана жінка забрала горщики, взяла з рушника гроші і каже до гарної:
— Ну, тепер ти клич свою долю вечеряти, як я кликала!
Гарна жінка поставила свої горщики, розв’язала їх, відійшла від хреста і гукає:
— Доле, доле, йди до мене вечеряти!
Гукнула вона раз, гукнула й другий, а за третім разом як піднявся вітер, буря. Пісок несе, дерева гне та ламає — таке робиться, що, Господи!... Коли глип — виходить доля красуні…Поганюща яка, обірвана, кудлата та ще й з хвостом. Виїла все з горщиків, поперевертала їх, побила і пішла собі геть».
Ось така наука народна, нехитра – краса має бути внутрішня, тоді й добра доля Вам усміхнеться.
В українській традиційності наявність долі чи недолі підкреслюється вродженою залежністю від того, під якою зіркою народилася людина: щасливою чи безщасною. Однак доволі часто в народних переказах трапляються твердження, що, попри заздалегідь визначену долю-недолю, можна все в житті перемінити ― недолю замінити долею і навпаки.
Добру долю сприймати потрібно зі вдячністю, а не з погордою. Наші предки вірили: якщо прогнівити долю поганими вчинками, то вона може розсердитися й покинути того, кому призначалася. Також потужну дію має сила прокляття. Коли батьки проклинають своїх дітей, тоді добра доля їх покидає. Часто недоля дістається дитині від народження через непрощені гріхи померлих родичів. І відповідальність за це може тягнутися слідом у залежності від важкості скоєного аж до сьомого коліна. Також побутували повір’я, наче добру долю можна відігнати темними чарами або за певних умов переманити від однієї людини до іншої.
Колись українці урочисто й піднесено відзначали празник долі. Вагітні жінки благали про легкі пологи, хлопці постили цілий день, до вечорниць, щоб доля послала добру дружину, дівчата по заходу сонця «закликали добру долю» кашею та борщем та спеціальним обрядом. Дівчина обвивали чистим рушником горщик з кашею чи борщем, виходили з ним на подвір’я, вилазила на ворота й гукала: «Доленько моя, озовися, доленько щаслива, пригорнися! Ходи до мене кашу їсти».
Якщо в цей час заспіває півень чи загавкає пес, «доля обізвалася»; якщо ж ні: «Доля оглухла, не чує мого голосу». Та це ще пів лиха — не ціла біда, якщо доля оглухла. Гірше, коли зірка з неба впаде. «Погасне доля!» — залякано шепочуть дівчата.
Потім влаштовували так звані пісні вечорниці, бо пригощалися тільки пісним борщем та кашею. Під час вечорниць ворожили. І вже після ворожінь у хату допускалися хлопці, які були дуже голодні, бо ж цілий день постували.
До речі, в описі одягу Долі (Недолі) існує один цікавий елемент — це наявність або на плечах, або за поясом хустини. У доброї Долі хустка чиста, чепурна, яскрава, а в Недолі дірява, брудна та геть уся у вузликах. Скільки вузлів і дірок — стільки нещасть у Недолі. Мабуть це навіть дуже доречно в день Долі мати ще й день хустки. Запинаючись в неї, згадайте про пані Долю, подякуйте за її привітність та попросіть бути прихильною до Вас, а ще чепурною та чистою, як Ваша хустина.
P.S. Більше про пані Долю можна дізнатися з книжки Дарі Корній «Чарівні істоти. Домашні духи». Книжка чекає на читачів у Чернігівській обласній бібліотеці для дітей
